Діти через свою поведінку скаржаться на відсутність зв’язку, на неможливість його встановлення: відкидають від себе предмети, звільняють полиці, столи від предметів, скидають речі на підлогу. Терапевт бере участь у цих діях і допомагає  в їх відновленні. Вже ці дії мають терапевтичний характер. Терапевтичні просування  можливі, однак, лише тоді, коли дитина «освоюється». Терапевт уникає всякої наполегливості , шуму, занадто різких і швидких рухів, які можуть дитину злякати. Зберігає спокій, чекаючи, поки дитина подивиться на нього, чи наблизиться. Це початок контакту, при цьому терапевт намагається говорити з дитиною через будь-які чуттєві контакти, насамперед,

торкаючись, співаючи, носячи на руках. Не надає команд, не хвалить і не сварить, не карає. Поступово вводить дитину до природної взаємодії , повсякденної ситуації.

Природа діє заспокійливо на всі страхи. Перебуваючи в лісі, біля води, відчуття вітру і сонячного тепла, тиша в лісі діють заспокійливо, знижують напругу. Аутистична дитина отримує, таким чином, все, чого їй не вистачає. На  таку дитину вони впливають навіть більше, ніж на інших.

Дослідження, проведені в 1979 р., Леоном Каннером  на 11 дітях, які страждають аутизмом, показало, що тільки 2 ( вже 30-ти  літніх) було здатні до життя серед людей. І саме ця двійка виросла на фермі серед тварин і рослин. Вчились в сільських школах

( менші вимоги, більша толерація +  допуск на “диваків” ).

Також останні роботи включають лікувальне значення контакту з природою.

Терапія зв’язків не є навчанням аутистичної  дитини. Її суть: пом’якшення страхів, участь в її переживаннях, надання можливості активної, спонтанної дії.

У терапії зв’язків, мова йде про “розшифровку” того, що дитина говорить своєю поведінкою, а потім прийняття в цьому участі. Намагання, щоб її дії були пов’язані із справжнім задоволенням, роботою не залежно від штрафів і заохочень.

Терапію зв’язків, варто почати з кожною дитиною з підозрою на  аутизм  і якомога раніше. Терапія зв’язків, то прагнення задовольнити суттєві потреби в розвитку дитини. Вона робить радість кожному, навіть здоровій дитині і її батькам, посилюючи і збагачуючи їх взаєморозуміння.