Роздуми про допомогу в школі

DrStephenBauer, педіатр

Найбільш важливою відправною точкою допомоги учневі з синдромом Аспергера з боку персоналу (тобто тих, хто вступає в контакт з дитиною) – це усвідомлення того, що ця дитина має особливості розвитку, які призводять до того, що вона діє і реагує інакше, ніж інші учні.

Дуже часто поведінка цих дітей інтерпретується як "емоційна" або "маніпуляційна ", або застосовуються інші поняття в питанні іншого реагування на світ і його подразники. З такого усвідомлення випливає, що працівники школи повинні ретельно індивідуалізувати свій підхід до цих дітей. Не буде досягнуто очікуваних результатів, якщо вони будуть сприйматися так само як інші діти. Сам Аспергер, на основі своєї роботи з такими дітьми, усвідомив суттєву вагу відношення вчителя. У 1944 році він писав: „ Ці діти часто виявляють надзвичайну чутливість до особистості вчителя. Вони можуть навчатися викладачами, але тільки тими, які виявляться їм щире розуміння і почуття; люди, які викажуть їм доброзичливість і що дуже важливо – почуття гумору. Важливо те, що емоційне ставлення вчителя впливає, несвідомо і непомітно, на характер та поведінку дитини".

Багато дітей з СА можуть навчатися в умовах звичайного класу, якщо поряд з ними є персонал, що підтримує навчання. Якщо виникають проблеми в навчанні потрібні додаткові, або компенсаційні заняття та індивідуальне пояснення матеріалу, його відпрацювання. Може так бути, що не потрібні індивідуальні заняття з логопедом, але потрібна регулярна консультація вчителя та батьків такого фахівця. 

Якщо виникають значні рухові порушення, то може допомогти шкільний фізіотерапевт або реабілітолог. Вчитель або соціальний працівник може забезпечити тренування простих соціальних навичок, а також дати загальну емоційну підтримку. Зрештою, група дітей, яка потребує підтримки на високому рівні, може домогтися прогресу за допомогою асистента вчителя, або тьютора, який підтримає їх  роботу в класі.

А діти з легкою формою СА здатні адаптуватися до роботи без тьютора, при умові підтримки з боку школи, якщо в ній працює тямущий, гнучкий персонал.

Існує ряд загальних правил допомоги більшості дітей з різним ступенем комплексних порушень розвитку в школі, які також в рівній мірі відносяться до СА.

• Уроки повинні бути структурними та передбачуваними. Діти часто не люблять сюрпризів. Вони повинні бути заздалегідь підготовлені, наскільки це можливо, до зміни й модифікації, що стосуються, зокрема, таких питань, як зміни в розкладі, вихідні тощо.
• Правила повинні застосовуватися з обережністю. Багато з дітей з РАС можуть сприймати "правила" буквально. Наскільки чітко виражені правила і поради, настільки ж вони повинні застосовуватися з певним ступенем гнучкості. Ці правила не повинні бути автоматичними для дітей з особливими освітніми потребами, як і для решти учнів. Їх потреби та можливості різні.
• Дитина буде вчитися краще, коли в програмі знайдеться область близьких їй інтересів. Вчителі можуть творчо об'єднати інтерес дитини з процесом навчання. Вони також можуть використовувати посилання на особливі інтереси як нагороду для дитини за увінчані успіхом інші завдання або застосування правил.
• Більшість учнів, в тому числі діти з аутизмом добре реагують на використання візуальних засобів: графіків, карт, списків, зображень тощо.
• Загалом, намагайтеся постійно вчити конкретним речам. Говорити потрібно чітко. Уникайте мови, яка може бути незрозумілою для дитини, всіх дезорієнтаційних, метафоричних виразів, ідіом. Працюйте над спрощенням абстрактної мови. 
• Упевнитесь в тому, що люди, які працюють з вашою дитиною за межами класу (наприклад, водії шкільних автобусів, вихователі, бібліотекарі) знайомі зі способом функціонування дитини та її потребами, пройшли підготовку в області підходів підтримки таким дітям. Ці середовища з менш розгалуженою структурою, де поточні дії та очікування не зовсім ясні, здаються важкими для зрозуміння дітьми з СА.
• Намагайтеся уникати зростання силових рішень. Діти часто не розуміють жорсткої форми вираження влади або гніву, і якщо відбудеться протистояння примусу, можуть відреагувати небажаною поведінкою. Краще якщо персонал відступить, тим самим дозволяючи емоціям згаснути. Завжди, наскільки можливо, передбачайте такі ситуації та приймайте превентивні заходи, які дозволяють уникнути конфронтації через заспокоєння, узгодження, надання вибору, або відволікання на щось інше.
• Тренування формальних соціальних навичок може мати місце як в класі школи, так і в більш відокремлених умовах. Стратегії, які були найбільш успішними використовують пряме моделювання і рольові ігри на рівні конкретики (як в Програмі Придбання Навичок, – Skill streaming Curriculum).
• Через повтор проб і вправ на те, як впоратися з різноманітними соціальними ситуаціями, дитина може впевнено навчитися застосовувати ці навички в природних умовах. Позитивним є також використання системи пар, де дитина в парі з іншою має використовувати такі структурні зустрічі. Використання "системи партнера" може бути дуже ефективним, оскільки такі діти краще входять у відносини 1 на 1. Ретельний підбір друга-однолітка, який не має СА може бути засобом для створення соціальних навичок, сміливості для дружби та зниження стигми.
• Слід вживати заходів обережності, особливо у старших класах, щоб захистити дітей від роздратування (перевантаження), як в аудиторії, так і на відкритому  просторі. Треба докласти зусиль, щоб допомогти іншим учням досягти кращого розуміння дитини, таким чином, що це буде сприяти толерантності та прийняттю. Вчителі можуть використовувати значний рівень академічних навичок, щоб допомогти дітям з СА отримати визнання однолітків. Було б дуже бажано, якби дитина з СА інколи мала можливість допомогти іншим дітям.
• Важлива тісна співпраця викладачів та батьків, бо батьки часто найбільш обізнані  у  попередній праці з дитиною.
• Важливо, щоб якомога більше деталей плану навчання було написано в Індивідуальній програмі розвитку (ІПР) так, щоб розвиток був контрольованим і ефективні техніки передавалися з року в рік. Зрештою, при підготовці програм і засобів їх реалізації, може бути корисно скласти список зовнішніх консультантів, компетентних в області підтримки дітей з синдромом Аспергера. Це можуть бути консультанти центрів для дітей з аутизмом, психологи, лікарі тощо. У складних випадках завжди рекомендується командна робота.

Джерело: http://niegrzecznedzieci.org.pl