Асоціація міжнародних і всеукраїнських громадських організацій "CHILD.UA"

Частота розладів тривожності, які супроводжують депресію знаходяться в межах від 5 до 12% дитячого населення (прим.редакції – статистика Польщі) і залежать від типу розладу та віку дитини. Це означає, що в середньому на 30 осіб в класі є двоє або троє дітей з розладами тривожності, інтенсивність яких досягає клінічного рівня, тобто вимагає втручання фахівця.

Діти в цьому віці, скоріше, не будуть розповідати про свій поганий настрій або відчай. Про те, що вони відчувають свідчить їх мова тіла та вираз обличчя. Часто вони висловлюють скарги на соматичні недуги. Це може бути виявлено через біль в животі, головний біль, відсутність апетиту тощо. У дітей також спостерігається дратівливість, апатія, відсутність інтересу до діяльності, яка раніше доставляла їм задоволення. Вони неохоче працюють з іншими дітьми, втрачають інтерес до уроків, іноді можуть турбувати інших, намагаючись звернути на себе увагу. У дітей молодшого шкільного віку симптоми депресії, частіше ніж у підлітків, проявляються страхом відокремлення Інші тривожні розлади та порушення поведінки спостерігаються однаково в обох вікових групах.

Дуже складно розпізнати депресію, якщо ми не поговоримо з дитиною про її почуття, настрій, проблеми. Дітям складніше, ніж дорослим описати свої почуття, саме тому вони частіше висловлюють їх через поведінку, привертаючи увагу оточення.

Зараз ми вже знаємо, що як спокійні діти так й діти з "поганою поведінкою" можуть страждати від депресії. У тих і інших можуть виникнути розлади з негативними наслідками: погіршення соціальної адаптації, труднощі у навчанні. Найчастіше депресію супроводжують розлади тривожності, у 30-75% дітей які мають симптоми депресії одночасно діагностуються критерії тривожних розладів.

Ряд вчених висувають тезу про те, що тривожні розлади та депресія можуть мати загальні підстави. Ймовірно ранній початок тривожного розладу є фактором розвитку депресії, РДУГ тощо

Симптоми депресії у дітей наведені нижче:

  • печаль,
  • обмеженість або відмова від інтересів і активності, які раніше приносили задоволення,
  • зміни психомоторної активності-уповільнення або збудження,
  • почуття відсутності надії,
  • низька самооцінка,
  • надмірне почуття провини,
  • почуття безпорадності,
  • зниження енергії,
  • надмірна стомлюваність,
  • порушення концентрації уваги,
  • підвищення або зниження апетиту,
  • труднощі з засипанням або раннє пробудження.

Увага, вчитель! Якщо у дитини молодшого шкільного віку ви помітили дратівливість, апатію, відсутність інтересу до діяльності, яка раніше приносила задоволення, небажання співробітництва, відсутність апетиту, повторювані скарги на біль в животі, голови, ніг, відмову від занять або поведінку, спрямовану на звернення на себе уваги, повідомте про це батькам дитини. Скажіть  їм, що проблема  може бути пов'язана з депресією та запропонуйте консультацію з лікарем.

Якщо спостерігається будь-який з перелічених  симптомів, вчитель може запитати про це дитину та  її батьків. Майте на увазі, що у багатьох дітей, які мають депресію, основний настрій не печаль, а дратівливість. Діти, особливо молодші, не володіють відповідною лексикою, щоб детально описати свої почуття. До певного віку вони просто не розуміють такі складні терміни, як "самооцінка","провина", "концентрація уваги". Не розуміючи ці поняття, вони не можуть точно визначити свій стан. У той самий час, вони можуть сигналізувати про свої проблеми через поведінку.

Типова поведінка, яка може свідчити про ознаки депресії, (разом зі змінами в харчуванні та режимі сну):

  • труднощі в шкільному функціонуванні, наприклад, більш часті запізнення та прогули особливо першого уроку, уникнення уроків на яких передбачена перевірка домашніх завдань, не підготовленість до уроків;
  • труднощі в сидінні без руху, неспокійне поводження, маніпулятивне занепокоєння, наприклад, скручування волосся, вищипування шкіри, одягу;
  • дуже тихий та слабкий голос;
  • раптові спалахи гніву, часті скарги;
  • дратівливість;
  • частий плач;
  • видимі прояви напруження, занепокоєння, тривоги;
  • відмова від співпраці, асоціальна поведінка;
  • скарги на болі різних частин тіла за відсутність соматичної причини.

Молодші діти можуть, частіше, ніж підлітки й дорослі скаржитися на фізичні симптоми, спостерігається дратівлива реакція під час роботи в команді, втрата інтересу до уроків, іноді можуть турбувати інших, намагаючись звернути на себе увагу.

Роль вчителя і школи

У наш час, коли діти частину дня проводять в дитячому садку або в школі, саме уважний вчитель/вихователь може бути першим, хто помітить тривожні симптоми.

Слід мати на увазі, що обидві дитини як спокійна, сумна або пригнічена, так і така, що має поведінкові проблеми, можуть страждати від депресії. Класний керівник/ інший вчитель, шкільний психолог може поговорити з дитиною про її відчуття і проблеми в спокійному та доброзичливому настрої. Уникайте грубого, критичного підходу та завищених вимог, варто проявляти сердечність, розуміння та безумовну повагу до дитини. 

Якщо вчитель помітив тривожні симптоми в учня, бажано, щоб він поговорив з його батьками про необхідність здійснення оцінки психічного стану дитини.  Якщо у дитини є проблеми з навчанням, знадобиться принаймні, приблизна оцінка її інтелектуальних можливостей. Ви повинні пам'ятати, що результати тестів оцінки, розвитку інтелекту дитини при депресії занижені.

Необхідно також виключити такі особливості розвитку як аутизм, дисфазія, дислексія та інші. В разі їх встановлення слід включити відповідну педагогічну допомогу. Зменшення концентрації уваги що викликає труднощі в школі, може бути як проявом депресії, так і синдрому РДУГ.

Поради вчителю

  • Перш ніж приступати до розмови з дитиною, проведіть кілька хвилин наодинці із собою: подумайте над своєю реакцією, ставленням до дитини та над тим, яким чином ви хочете з нею поговорити.
  • Уникайте опитування, щоб учень не відчував себе на "допиті". Викажіть свою готовність слухати („Я хочу тобі сказати, що якщо ти захочеш поговорити зі мною про що-небудь, я завжди знайду час, щоб вислухати тебе”).
  • Якщо ви не розумієте щось у висловлюваннях учня, уточніть, ставлячи додаткові питання, уникайте припущень. („Що саме сталося?").
  • Не критикуйте та не піддавайте сумніву правдивості того, що учень говорить (уникайте формулювань типу не говори дурниць — адже нічого такого не сталося"). Перевіряйте, яке значення для учня мають певні події та як учень їх переживає („Що це для тебе означає?").
  • Цікавтеся учнем кожен день незалежно від його настрою, а не тільки тоді, коли ви бачите тривожний симптом.
  • Якщо у дитини є особливості розвитку, завжди це враховуйте. В цьому разі не робіть поспішних висновків. Якщо не можете розібратися самостійно, попросіть допомоги батьків та фахівців (не вказуючи особи дитини та ні в якому разі не розголошуючи діагноз дитини).

Наприклад, якщо поведінка дитини викликає занепокоєння, вчитель може запитати її про самопочуття, наприклад: „Ти сумуєш, дратуєшся, не граєш з іншими так, як це було колись. Ти сидиш на перерві один. Що сталося? Я б хотіла поговорити з тобою про це..."

Вчителю, пам'ятай!

Коли ви помітили у свого учня тривожні симптоми, запросіть батьків, запропонуйте їм зручні для обох сторін час та місце, що забезпечить вільну розмову з дотриманням конфіденційності. Уникайте розмов "мимохідь", або під час перерви між уроками. Скажіть батькам про свої спостереження. Опишіть ретельно тривожні сигнали, уникаючи "штампів" та власних оцінок. Виразіть своє занепокоєння і поясніть які є можливості для родини отримати  консультацію у фахівця.

Окрім позитивної атмосфери в родині важливе значення в підтримці психічного здоров’я дитини має стабільна дружня атмосфера в шкільному середовищі.

Важливо проводити профілактику від таких негативних факторів, як:

  • насильство в школі,
  • конкуренції та тиску з боку однолітків,
  • надмірного тиску задля шкільних досягнень та досягнень закладу освіти.

У запобіганні несприятливих впливів оточення, можуть допомогти такі заходи, як:

  • впровадження програм по зміцненню психічного здоров'я як у школах, так і в дитячих садках;
  • поширення рівня знань про ризики насильства в школі;
  • надання можливості отримання психологічної консультації в школі;
  • підготовка широкого асортименту позакласної роботи;
  • організація занять і семінарів для батьків;
  • допомога в організації зайнятості для дітей впродовж дня та під час канікул для батьків, які працюють.

Дивіться також відео з каналу Розділ-F  "РДУГ. Досвід роботи Ізраїлю"

Джерело

Більше статей шукайте у розділі ПУБЛІКАЦІЇ