Слово “інклюзія” на слуху в колі батьків і асоціюється з рівними правами на освіту для всіх. Та водночас довкола інклюзивної освіти багато міфів і побоювань.

Не всі батьки розуміють, навіщо в одному класі поєднувати дітей, які сприймають інформацію по-різному: хтось погано бачить, хтось навчається за адаптованими посібниками або за індивідуальною програмою.

Насправді сенс інклюзії не лише в поєднанні дітей. А в чому ж іще?

Зараз розповімо.

• Цінність спільного перебування — у профілактиці булінгу

Всі люди різні... Це банальне твердження знають усі. Але в реальному колективі ми бачимо, що “інакший” часто означає “чужий”, “дивний”. Це стосується не лише дітей з інвалідністю, але й кожного з нас. Напевно, вам доводилось потрапляти в групи, де всі, наприклад, займаються спортом, а ви —  ні, вживають алкоголь, а ви — ні, дивились певний фільм, а ви  — ні... Булінг починається як непорозуміння, ворожість, і якщо група продовжує тиснути на “іншого”, перетворюється на повторюване фізичне або психологічне насильство.

Булінг існує навіть у найкращих освітніх системах світу, бо це — реакція групи на тих, хто відрізняється від неї. Таким чином група відсторонює тих, хто може порушити її стабільність. Якщо дитина змалечку бачить і розуміє, що бути іншим — це нормально, що в неї може бути інший колір шкіри або вона може пересуватися у візку чи носити слуховий апарат, але всі діти рівні на заняттях і поза ними, тоді вона більш терпляче та чуйно ставиться не тільки до інших, але й до самої себе.

• Вчимося спілкуватися

Інклюзивний клас поєднує дітей не тільки на заняттях, але і вчить домовлятися на перервах, гратися разом. Емоційний інтелект, розуміння інших, навички спілкування — це основа професій майбутнього, де простішу роботу можна буде довірити механізмам. Але зрозуміти іншу людину, її потреби, віднайти ідею для успішного проєкту або домовитись про рішення конфлікту допоки може лише людина. В інклюзивному середовищі тренуються так звані soft skills — уміння ефективно комунікувати, доносити свої ідеї, слухати інших — це основи майбутньої успішності наших дітей.

• Побоювання батьків

Разом із перевагами інклюзії у батьків часто є певні упередження. Поговоримо відверто?

• Інклюзивний клас = слабша програма

Це не так, адже при управліннях освіти в регіонах відкриті державні інклюзивно-ресурсні центри, які діагностують особливі освітні потреби дітей з 2-річного віку. Це означає, що кожна дитина з інвалідністю отримує рекомендації навчатися за тією програмою, яка найбільше їй підходить, деякі діти навчаються у спеціальних класах або у загальних, але за індивідуальними програмами з певних предметів. Але це не впливає на весь клас, який стартує за програмами нової української школи.

• Непередбачувані діти?

Існує острах, що всі діти з інвалідністю мають порушення поведінки, їхні наміри можуть бути незрозумілі, а самі діти — непередбачувані... Насправді кожен із нас має свої звички, уподобання. Ми призвичаюємося один до одного, іноді так стається, що в групі почуваєшся незручно або, навпаки, робиш щось, що не подобається твоїм друзям. Діти мають розуміти власні межі та поважати права інших. Підлітки іноді думають, що через те, що їх дратують, наприклад, мої окуляри, вони мають право образити мене, адже їм так неприємно бачити мої чудернацькі товсті лінзи... Вчіть свою дитину, що не можна ображати інших лише тому, що ти роздратований. Водночас якщо образили тебе, це не можна терпіти. У класі або групі садка мають бути прості чіткі правила про те, як вирішувати суперечки, що можна, а що не можна робити, коли слід покликати вчителя.

• Готуємося до навчання. Що робити?

Поясніть своїй дитині, що всі діти різні, кожен сприймає світ по-іншому. Якщо у вашому класі навчатиметься дитина, яка погано бачить, має порушення опорно-рухового апарату, розлади спектра аутизму, синдром Дауна тощо, вчитель представить кожного учня і пояснить, як краще спілкуватися, щоб усі розуміли один одного. Важливо не називати дітей “хворими”, “інвалідами”, що значить нецінними. І варто не перестаратися з допомогою, зайва підтримка та намагання зробити все за дитину з інвалідністю може роздратувати або засмутити її. Вчіть дітей ставитися з повагою один до одного, цікавитись інтересами та вподобаннями, допоможіть знайти ігри, які підійдуть їхньому другові, які що він має певні особливості здоров’я, розумового і фізичного розвитку.

Справжня інклюзія настане тоді, коли простір буде дружнім до всіх. І це стане настільки звичним, що ми, нарешті, перестанемо говорити про неї.

 Автор Ганна Усатенко, практичний психолог, лідерка соціального підприємства "ДивоГра".

Команда проєкту “ДивоГра” створює літературу для розвитку мовлення у дітей та реабілітації навичок комунікації у дорослих. Користуючись продукцією “ДивоГра”, ви підтримуєте розробку розвивальної літератури для дітей з діагнозом аутизму www.dyvogra.com