Попри те, що почуття приналежності відіграє важливу роль у функціонуванні людини, воно нечасто описано в науковій літературі. Нажаль, дослідники займаються більше вивченням наслідків втрати почуття приналежності, ніж позитивними аспектами цього почуття.
Почуття приналежності заслуговує більше уваги, тому що будує самооцінку людини, підтримує її здатність до емпатії та регулює поведінку. Коротко кажучи, робить так, що людина відчуває себе сильнішою у боротьбі з негараздами життя. Молоді люди, які відчувають себе потрібними вважаються щасливішими, здоровішими, мають кращий настрій. Дитина відчуває себе приналежною, завдяки відчуттю потреби в ній конкретним середовищем, через почуття цінності для важливих людей в певному місці і часі, в яких вона реалізує свої життєві цілі.
Почуття приналежності втрачається тоді, коли людина відчуває відторгнення, ігнорування або висміювання у ситуаціях, коли вона хоче приєднатися до інших. Діти та підлітки відчувають таке відторгнення або виключення все частіше – в групі однолітків, в сім'ї, закладі освіти. "Виключений" для багатьох людей означає: даремний, непотрібний, самотній, нелюбим тощо.
Як трапляється так, що діти та підлітки відчувають себе виключеними середовищем в якому вони ростуть?
Почуття соціального виключення - це психологічно виражений ефект через позбавлення однієї з основних потреб людини-потреби в приналежності.
Потреба в приналежності являє собою сильну міжособистісну мотивацію, що регулює поведінку людини, її емоції та думки. Ця концепція має своє еволюційне обґрунтування - задоволена потреба в приналежності дозволяє продовжувати потомство та виживати. Результати досліджень показують також протилежний ефект - позбавлення почуття приналежності значно погіршує соціальне функціонування і здоров'я людини.
Одним з перших дослідників, який вивчав потребу в приналежності був Маслоу. Правда, він не проводив емпіричні дослідження у цій області, проте, потребу в приналежності він описав як основну людську потребу та розмістив її в піраміді потреб на третьому місці (відразу після фізіологічних потреб й безпеки!). Тож потреба в приналежності є першою в черзі потреб соціально-психологічного характеру. Те, як буде справлятися людина в різних життєвих ситуаціях, багато в чому залежить від рівня задоволення потреби приналежності.
В останні роки серед підлітків і дітей все частіше відзначається непереносність несхожості, відсутність схвалення "слабкості". Все частіше в ситуаціях висміювання або знущання одних учнів над іншими, спостерігачі проходять повз, не допомагаючи в таких ситуаціях. Цей ефект описаний в соціальній психології як Bystander Effect (тобто так званий ефект пасивного глядача). Люди дотримуються правила: "не допомагати, не втручатися" – і поводяться так само, як спостережувана більшість (більшість з нас не замислюється над впливом цього механізму на власну поведінку). Завдання психологів, педагогів і терапевтів - це підготувати молодь та дітей до того, щоб саме реагувати, тому що іноді мінімальна допомога може повністю змінити хід подій, шляхом заміни неписаного правила, пов'язаного з "не втручатися", на "допомагати", "реагувати". Програма таких навчальних заходів була розроблена професором Філіпом Зімбардо в рамках одного з проектів , вона починає впроваджуватися в школах по всьому світу (у США, Швеції, Угорщини та інш.). Цікавим у програмі проф. Зімбардо є те, що вона впливає не тільки на тих, хто може бути виключеним , але, в основному, на тих хто під ефектом глядача (а значить, і справді кожного з нас).
Знання, отриманні на лекціях з соціальної психології, показують наскільки мало потрібно для того, щоб між людьми утворилися соціальні відносини. Результати досліджень Фестінгера, Шартера та Бака показали, що для створення близьких зв'язків з іншою людиною потрібна просторова близькість і часті зустрічі (хоча б як сусіди).
Відчуття того, що нас цінують та кохають, обертається підсиленням симпатії до людей. Насправді, важливішим є наше уявлення про ці відносини - якщо людина вірить в те, що вона подобається іншим – саме це збільшує її реальні шанси бути обдарованою симпатією інших.
Щоб потреба в приналежності була цілком задоволена, людина потребує в основному тільки кілька позитивних відносин з іншими людьми. До них відносяться як неконфліктні відносини, так і часті і досить приємні стосунки. Важливо, щоб вони були стабільні, наповнені турботою, і по можливості, щоб продовжувалися в майбутньому. Важливим аспектом таких відносин є переконання, що інша людина дійсно піклується та проявляє симпатію навзаєм.
Родинні відносини наповнені нескінченними конфліктами і відсутністю турботи з боку батьків або іншої людини є недостатнім для відчуття приналежності. Те, що відрізняє представлену тут концепцію від інших теорій - це важливе припущення, що цей зв'язок можливий не тільки з найважливішою особою (наприклад, з матір'ю), але й стосується соціальних взаємодій з різними людьми. Крім того, можлива заміна одних відносин на інші, а тому, незадоволення або порушені відносини в сім'ї можуть бути замінені стосунками з вихователем, психотерапевтом, або іншими важливими для людини людьми, при виникненні описаних вище припущень.
Слід підкреслити, що теорії з психології про приналежність або почуття самотності відрізняються від викладеної тут концепції.
Які позитивні наслідки від почуття приналежності?
Переживання почуття приналежності безпосередньо впливає не тільки на поліпшення психосоціального функціонування дітей, підлітків, але також на їх участь у соціальній та шкільній діяльності. Це впливає на самоефективність, розвиток внутрішньої мотивації, саморегуляцію людини, інтернаціоналізацію і почуття автономії, а також викликає більш високу самооцінку й кращий власний образ людини. Молодь, яка не має почуття приналежності до оточення однолітків проявляє більше, смутку, страху, має гірший власний образ, часто відчуває почуття сорому.
Почуття приналежності пов'язане з функціонуванням молоді в навчанні. Дослідники помітили, що коли учні мають почуття належності до свого класу або шкільної групи ризик відмовитися від науки і школи знижується. Учні стають більш мотивовані та залучені в діяльність своєї школи і класу.
Втрата почуття приналежності впливає на погіршення шкільних досягнень учнів і низьку мотивацію до навчання, сприяє також використанню стимуляторів . Крім того молодь, яка не має почуття приналежності і не може реалізуватися в шкільному середовищі шукає інші способи задоволення цієї потреби. Альтернативою стають невеликі позашкільні групи, які сходяться у дворах, використовують стимулятори, такі як сигарети і алкоголь. Відсутність задоволеної потреби в приналежності може привести до залучення в неповнолітнього в злочинність.
Почуття приналежності є основним елементом ефективної психотерапії, яка базується в основному на почутті зв'язку між терапевтом та пацієнтом. Коли відносини між пацієнтом і терапевтом відповідають вимогам безумовного прийняття - то ефективне лікування має набагато більше шансів. Досвід почуття приналежності це справді головна мета групової терапії, що Ірвін Ялом, підкреслює словами: "люди потребують людей – для виживання, соціалізації, досягнення задоволеності". Пацієнти звертаються до такої терапії, коли страждають з-за відсутності або втрати почуття приналежності.
Негативні наслідки виключення можуть бути пом'якшені шляхом відновлення соціальних зв'язків через участь в групових терапевтичних зустрічах. Почуття власної цінності, участі у відносинах з іншою людиною допомагає зменшити гнівну поведінку, підтримує індивідуальність, посилює емоційну компетентність та навички симпатії.